ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ
29 січня в Україні віддають шану українським студентам, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році. Цього дня прийнято віддавати данину стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як і сьогоднішні воїни ЗСУ стали на захист української держави від зовнішнього агресора.
107 років тому «дєди» сучасних росіян залили вулиці Києва кров'ю українців.
26 січня 1918 року після п’ятиденного гарматного обстрілу червоні війська Муравйова увійшли до Києва. Столицю УНР більшовики буквально затопили у крові тисяч містян, було вбито Київського митрополита Володимира.
Опісля захоплення столиці самостійної Української Народної Республіки більшовицькими ордами місто переповнила хвиля небаченого з нашестя Петра І жорстокого терору. Почалися вбивства студентів, кадетів, інтелігенції та мирних жителів, які просто трапилися під руку «червоних визволителів».
За приблизними підрахунками вітчизняних істориків, майже 2000 офіцерів, які з'явилися для «перевірки документів», були зарубані шашками. На загал кількість жертв перевищила 5000 осіб ( із них 3000 колишніх офіцерів і вихованців Володимирського кадетського корпусу).
Розстріли проводились у Маріїнському парку, у Дарницькому лісі, біля стін Михайлівського монастиря та інших місцях. Переважна більшість убивств здійснювалася показово перед палацом, де містився штаб Муравйова.
Тіла багатьох розстріляних, що не мали у Києві ні рідних, ні близьких, залишалися лежати там кілька днів. За словами свідків, картина була жахливою.
«Розкидані на площі та на стежках парків роздягнені тіла, між якими тинялися голодні собаки. Всюди сніг просякнутий кров'ю. Багато хто лежав із всунутим в рота «червоним квитком», у деяких пальці були складені для хресного знамення».
Під час штурму Києва більшовики використовували отруйні гази. Водночас вони розстрілювали не тільки чоловіків-офіцерів, а й жінок і дітей, котрі за виглядом(тобто одягом) прирахували до ворожого класу «ненависних буржуїнів».
Ідейні послідовники Маркса-Леніна таврували таких людей ворогами «пролетарської революції», котрі, за їхніми міркуваннями, мусили згинути. Прикметно, що масові вбивства киян супроводжувалися й тотальним розграбуванням будинків, звідки виносили все, що могли дотягти руками й підводами до залізничних вагонів, а далі – відправляли незаконно привласнене майно на Схід.
29 січня відбувся легендарний бій під Крутами. У цьому бою українські захисники змогли зупинити наступ більшовиків. Завдяки цьому Симон Петлюра мав час придушити повстання більшовиків на заводі «Арсенал».
У ці дні тривали переговори між УНР і країнами четвертого союзу – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією. У цей момент було важливим те, що українська столиця перебувала під контролем центральної Ради.
9 лютого 1918 року був підписаний Берестейський мирний договір, згідно з яким УНР була визнана самостійною державою, а її сили оборони отримали підтримку німецької та айстро-угорської армій у боротьбі з більшовиками.
Близько 30 юнаків, яких було взято у полон більшовики катували та стратили. Згодом їх поховали біля Аскольдової могили. Усі вони Герої Крут. Це були студенти Українського народного університету, Київського університету Святого Володимира (нині ім. Т.Г.Шевченка),, гімназисти старших класів, але прізвища відомі лише дев’ятнадцяти захисників. На їхню честь Павло Тичина написав вірш «Пам'яті тридцяти».
У 2006 році на місці бою під Крутами встановлено пам’ятник.
Аби зрозуміти сутність терору загонів Муравйова у Києві 107 років тому, наведем красномовну цитату батька – засновника ЧК-ОГПУ-МГБ-НКВД-КГБ Фелікса Дзержинського мовою оригіналу:
«Грабеж и насилие – это была сознательная военная тактика, которая, давая нам мимолетный успех, несла в результате поражение и позор».
Бій під Крутами є не тільки трагічною сторінкою в історії нашої країни, а й відображає непохитну боротьбу українців за незалежність нашої держави.
